Мої демони
Самотність калічить, вбиває, мабуть, ще колись і до могили доведе. Як паскудно, коли під серцем знаходять собі притулок ці демони.
Демони, ціль яких вбити в тобі людину яка здатна бути щасливою. Але чи було це щастя взагалі? Провокують тебе на безглузді вчинки, і повторюють, і повторюють, щоденно, що ти нікому не потрібна в цьому світі, що ти самозакохане дівчисько, яке не здатне нікого полюбити, а тим більше дозволити комусь полюбити тебе. Як тоскно стає на душі, коли бачу двох щасливих закоханих. Це не заздрість ні, це просто бажання когось полюбити, віддати комусь своє серце, і не думати ні про завтра, ні про вчора, забутись...Жити для себе це не жити, всі ми прийшли на цей світ, щоб полегшити життя іншим життя, незалежно чи заслуговують на це інші, чи ні. А демони роблять свою чорну справу і телефон мовчить...
Нікому не потрібна, всі вважають мене сильною, а насправді я така слабка і вразлива. І як вигнати цих демонів?Мабуть, уже ніяк, вони знайшли собі притулок на довго, поки серце не зупиниться. Цікаво, чи буду я в той момент про щось шкодувати чи когось згадувати? Кого?!Смішно, мабуть, цих демонів, тільки їм, незалежно для чого , я була потрібна.
Автор — Elya

Пустота
Зникли всі почуття, ніби змило їх морською хвилею. Нема уже ні злості, ні щастя, ні подиву. Нічим уже не здивує цей світ, світ брехні, де всі так гарно пристосувалися, що навіть не хочуть побачити істини.
Усвідомлюю, що оточуючи зовсім не розуміють, що вони не бачать, яка я насправді, що я відгородилася від них непробивною стіною. Єдиний принцип, який сповідую усе життя — не показуй їм свій біль, їхні співчуття тобі не поможуть, навпаки, стане ще гірше.
А може мені хтось потрібен? Хтось, хто втішить і заспокоїть. Але чи допоможе? Люди бувають більш самотні вдвох, аніж окремо.
І знову пустота, розум сприймає і намагається зрозуміти, а серце -... А серце не відповідає, а може його вже нема, може воно вмерло? Напитись — вихід, але не надовго. Змінити обстановку, людей раніше допомагало. Ні, краще кардинально змінитися, бо не сила вже терпіти біль, стати однієї із сірої маси, яка не вдумується в щось глибоке, а живе тільки матеріальним. Але що за думки?! Люди не змінюються, це закладено в генах.
Такою народилась — от і живи(мучся)!
Може це депресія ? Ні, тепер я справді побачила, який весь цей світ.
Автор — Elya

Відображення
Зустріти своє відображення... Не цілковите, а так думки, погляди, бажання, які ти помічав тільки в себе. Зненавидіти його за те що він робить, але дивлячись в дзеркало, зрозуміти , що ти робиш те саме, зненавидіти себе... Зрозуміти його, думати , що ти його розумієш, повірити, довіритись... розчаруватись. Але ні, розчаровуватись в ньому не можна це приносить йому занадто велике задоволення. Полюбити його, мучитись, розуміючи що ви ніколи не будете разом, хоч і нема ніяких заборон і перешкод. Жити так ніби нічого не сталось, говорити з ним, навіть не уявляючи що в нього на думці, вірити в краще...
Розуміти що це доля, ви навіть в один день народилися, розуміти і нічого не робити. Бажати, повільно згораючи. Усвідомлювати, що в нього те саме в думках і мовчати, слухати тишу...
Відпустити його, попрощатися назавжди...
А як тепер жити?
Автор — Elya

Правда
І чому все це так не просто? Ця думка не дає жити, засмучує і постійно дзвенить в вухах.
Здавалося так просто сказати, що думаєш, що відчуваєш, що хочеш сказати, але ні... І завжди знаходиться оце ні, так багато визначаючи в нашому житті, і звідки воно в нас?
Чому ми завжди повинні обдумувати, що говоримо? Щоб не образити нікого? Точніше не дати йому почути те, чого він не хоче чути.
Ми ніби поневолені в цьому світі: думаєш що хочеш, але говорити можеш тільки те, що вкладається в рамки. От звідки і береться брехня. Але найголовніше ці рамки не диктуються зверху, кожен з нас їх визначає сам для себе.
Але чи знайде щастя та людина, яка піде за ці рамки?(Маю на увазі не тільки один день, а принципи, які встановлює та ж сама людина.) Звичайно є різні люди і ситуації, в які ми потрапляємо і що ж робити, пристосовуватися до кожної і кожного?
ГОВОРИТИ ПРАВДУ В ОЧІ- чи потрібно це?.. Але іноді ми згораємо від бажання це зробити. І що ж це за бажання? Бажання нашкодити комусь, просто порив злості чи бажання вивільнити всі думки, і що це заздрість чи просто правда? А ще ці пориви злості, які так і переслідують. Як це тяжко просто спокійно відреагувати і ще тяжкіше це зробити емоційній людині, яка так близько все бере до серце.
Як це цинічно, але ми й досі так мало знаємо про свої почуття і бажання, і досі нічого не знайдено щоб вивчити їх, тому що це все занадто індивідуально.
Автор — Elya
Володарка
Вибач, вибач мене за те, що тобі довелося побачити...

1. Ти бачив, як народжувалися люди, самотні, нікому не потрібні, такі беззахисні і водночас руйнівники. Необдумані вчинки, після яких народжуються небажані діти.
2. Ти бачив, як померали люди від самотності, від туги, від болю, який нікому не дано зрозуміти, а тим паче подолати.
3. Ти бачив війни. Загублені душі, втрачені покоління. Війни, якими люди намагалися довести свою величність на цій землі, а насправді все за що боролися було таке мізерне.
4. Ти бачив як люди знущалися над людьми фізично. Нацисти...
5. Ти бачив як люди знущалися над людьми морально. Нацисти...
6. Ти бачив, як люди зневірювалися, розчаровувалися, стрибали в прірву, шукаючи там порятунку, творили суїцид.
7. Ти бачив людські думки, намагання зрозуміти... і знову теж саме розчарування.
8. Ти бачив намагання створити, щоб потім зруйнувати.
9. Ти бачив емоції : правдиві і брехливі, які несли в світ рушійну (утворюючу) або ж руйнівну хвилю.

І все залежало тільки від них, в них було право вибору, але ти не бачив, щоб вони ним користувалися.

Вибач, за те що ти це все побачив, я не знала... я не знала, що все так обернеться.
Автор — Elya

Самотній в натовпі
Чому ми так змінилися? Зникла безтурботність, простодушність, довірливість, життєрадісність, а разом з тим і доброта до цього світу. Найбільшу шкоду наносить людині час, змінюючи її , але водночас і залишаючи такою самою.
Куди поділося наше світле дитинство? Так страшно входити в цей світ самій, без допомоги інших, в світ, де ти нікому не потрібна. Я знаю багато людей серед яких в мене є прекрасні, вірні друзі, але чому я завжди відчуваю , що я сама? Я розповідаю про свої почуття, думки, вони намагаються зрозуміти, роблять вигляд , що розуміють, але насправді це не так, хоч це не заважає мені вважати їх друзями. Холодно і самотньо...
Мене не можна на довго залишати саму, бо думки наносять велику шкоду людині, а пожиттю так склалось, що я часто сама...
Є чудовий вислів самотній в натовпі і коли ви розумієте його суть, то відчуваєте, як мені зараз.
І ніхто не допоможе, не витягне з цієї діри, якби це комусь не хотілось...Мабуть, в мене доля така, доля самотньої людини, занадто я вже до цього звикла.
Автор — Elya