Сон
Так дивно...Тихо...Ні,щось шкребеться у вікно,то мабуть гілка...Самотньо...Чому? Всі сплять...Темно...А може зовсім і не самотньо?Прийшла кицька...Проситься на руки,їй теж самотньо...Отже нас двоє...Вже легше...Хочеться плакати...А сліз більше нема...Нема більше нічого,лиш біль...Болить-значить жива...То може і добре...Кицька втікла,її дратує коли я така,чи може то мені здається...Здається я засинаю...Ні,ще не час...Я чекаю..Я чекаю на нього...Він завжди приходить о цій порі..Мій Демон...Він такий ніжний,такий хороший...Коли він поруч,я забуваю все...проходить навіть біль...Де ж він?Невже і він зник?Його нема...Зникає все...Темно...Темрява...Щастя...Сон...
Автор — SVITA
Мысли...
Ми вдвох, але самотні ми з тобою
Що з нами стало я не знаю
Не маю сили більш боротися з собою
Поговорити чи втекти я конче маю
Неначе сонце враз погасло
Неначе місяць більш не світить нам
І холодно у двох з тобою стало
Я спокій зорям свій віддам
Ти не подумай, я кохаю сильно
Все, що було і буде я прийму
Та не зіпсуймо ми життя невинно
Бо за тобою і в пекло я піду
Ти більш не кажеш, що кохаєш
Я знаю, що кохаєш, та повір
Навіть коли про це ти точно знаєш
Почути так хочеться цей словотвір
Ось так я думаю, гадаю, та не знаю
Що ще чекати, ти втомився, знаю
Тебе не потривожу більше я
Зявлюся замість я доща...
Та ні, кохання вмерло вже в тобі
Залишило і душу й серце вмить
А що зоставило мені?
Хоч не тобі уже за цим тужить...
Автор — SVITA
Ода
Біль поглинув всю мене
Щось було, а щось мине
Щось залишиться в мені
Щось зірветься у тобі...
Не було й не буде щастя
Бо без тебе все нещастя
Все турботи, марні справи
Рвані струни від гітари
Вічний морок за вікном
Що залишиш за столом?
Чарку, вилку, може ніж?
Сяйво ночі не поріж...
Сяйво ночі, то лиш те,
Що з тобою ми загубим
А все решта, то пусте
Все мине, якщо не любим.
Я не вірю, що зникає все
Не можливо! Сніг іде...
Сніг від сонця, сніг від сліз
Неба вранішній поріз...
Хай залишиться лиш мить,
Ранку теплого блакить
Все стократно я зміню
Витримаю, все прощу...
Автор — SVITA
Тобі...
Коли я чую подих, знаю твій
Коли я бачу морок, не покинь
У світі суму і жаху, полинь
Зі мною в небо наших мрій.
Мені потрібен більше ніж колись
У спогадах ти вранішніх зявись
Даєш ти світло для душі у тьмі
Співаєш серцю найпрекрасніші пісні
Такого в мене не було й не буде
Без тебе я в житті приблуда
Ти сонце, небо і зірки
Усе лиш ти, лиш ти, лиш ти...
Якщо обридну раптом я тобі
Помре навіки серце у мені
Тобою дорожу неначе скарбом
Не відпущу ніколи, і не варто
Не варто кидати пусті слова
Залишишся в душі ти до кінця
Не варто думати, що все минає
Бо чорне небо свої зорі не кидає
Не покидає вітер степу серед ночі
А я тим паче твої ясні очі
Не кине пісні соловейко раптом
Так само, як роса уранці сяйво...
Автор — SVITA
"Судьба"
Любили Байрона читать
И Блоку мы отдали честь
Но только слез не сосчитать
И мертвых слов нам не прочесть
Жизнь вытекала, как могла
По тонкой струйке прямо в ночь
И в сон беда опять пришла
Кошмаром, унеся нас прочь
На битых стеклах нет мечты
Лишь только капли крови
И не найдешь уже ключи
И мы не спрячем больше боли
Мы так любили, как могли
И были счастливы мы тоже
Но вот остались вновь одни
Что ж, а судьбу бранить не гоже
С тобой вершители судьбы
Сыграли злую шутку может?
Стоп, наша жизнь не без любви
Так от чего ж тоска нас гложет?
Автор — SVITA
Моменты
Ты помнишь первые касанья
Безумных губ,безумных рук?
Так сладко было и немного больно
От будущих слепых разлук
И страх вселяясь все смеялся
Над нашим счастьем громко так
И вот один лишь он со мной остался
Жаль,только в утренних слезах
Ты не волнуйся,я привыкла
За дар любить плачу сполна
И осень нас опять забыла
Нет больше НАС, она одна
В душе живут лишь томные моменты
Не открывая глаз твердят любя
Пускают с рук багровы ленты
Все дальше,дальше от тебя...
Автор — SVITA
Воспоминания
Два слова-родственные души
Как было им тепло вдвоем
Как было радостно и мило
Но все отрезалось мечем
Безмолвным жестом испарилось
Зачем же жить,зачем любить?
И сердце,как хрустальный шар,разбилось
Тоскою кровь не искупить
Кабы не думать и не знать
Что есть на свете та любовь
Какую в прозе не напишешь
И в грустной песне не споешь
Осталось нам существовать
Ища в потертой жизни радость
И этим смехом отравлять
Исчезновшую в мире святость
Автор — SVITA
P.S.
Я душу знов наповнюю теплом,
І серце,що колись було холодним
Нехай це буде тільки сном,
Я зазирну у погляд твій бездонний.
Твій запах,руки і твоя усмішка -
Дарує дивний спокій і тепло.
Твоє життя — прочитана вже книжка,
Але Post Scriptum раптом надійшов.
Так не буває кажуть, ну і хай
Хай дивляться в порожні очі
Мені з тобою затишно, ти знай
У дзеркалі — всі сни мої дівочі.
Прозорість подиху і слів,
І щирість фраз вже не лякає.
Боюся тільки нових почуттів,
Але майбутнє хай про все подбає...
Автор — SVITA